На допомогу батькам

                              Агресивні тенденції у дітей

Агресивність у дітей-властивість особистості, що виявляється у готовності до агресивних дій.

Причини агресивності у дітей:

1. Напружені стосунки та агресивна поведінка батьків.

2. Схвалення дорослими агресивної поведінки людей, які спілкуються з дітьми.

3. Поблажливість батьків, їхня готовність пробачити агресивні дії, вчинки дитини.

4. Жорстоке покарання батьками виявів агресії дитини.

5. Батьки безпосередньо заохочують виявлення агресії у дітей або дають приклад відповіної поведінки стосовно інших.

6. Байдужість у разі виявлення дітьми агресивності.

Батьки по-різному реагують на агресивну поведінку дітей залежно від того, на кого вона спрямована: на них чи на однолітків. Зокрема, встановлено зв'язок між батьківським покаранням і агресією у дітей. Жорстокі покарання пов'язані з відносно високим рівнем агресивності у дітей.

Найменш агресивними є діти, батьки яких не були ні поблажливими,ані суворими. Їхня позиція – засуджувати агресію, але без жорстоких покарань у разі провини.

Дуже важливо знати, які телепередачі дивляться діти, адже неконтрольовані перегляди фільмів низького рівня несуть відверте зло для дитини: вчать агресивності, знижують рівень моральності дитини.

Батькам, які розумно реагують на агресивність своїх дітей, як правило, вдається виховати вміння контролювати себе у ситуаціях, що провокують агресивну поведінку.

Основні причини виявлення дитячої агресивності:

- бажання привернути до себе увагу з боку батьків та однолітків;

- прагнення отримати бажаний результат;

- мета бути головним;

- захист і помста;

- бажання принизити гідність іншого;

- бажання наголосити на своїй перевазі;

- реакція на фізичне покарання.

Чого хочуть діти, виявляючи агресивність?

Вони хочуть, щоб від них відчепилися, і в решті решт мають результат: від них не сподіваються великих досягень і рідше вимагають виконання обов'язків. Маючи двох або більше дітей, стомлена мати нерідко перекладає більшість справ на менш агресивну дитину, спричиняючи незадоволення й розвиток комплексу неповноцінності. Агресивнішу дитину залишають у спокої та дають більше свободи.

Проте й агресивні діти платять за це свою ціну: вони гірше адаптуються у суспільстві, оскільки не засвоюють досвіду дорослих.

Злість, гнів руйнують соматичнездоров'ядитини. Так, наприклад,захворюваннядитини на алергію єознакоювідсутності емоційного самоконтролю. Підсвідомість таким чином виводить назовні почуття й емоції, які дитина в собі стримує, не маючи досвіду вивільнити їх конструктивним шляхом.

 

Рекомендації батькам першокласника.

1) Приділяти увагу внутрішньому стану дитини.

2) Проявляти витримку, терпіння під час спілкування з дитиною, обговорювати її протиправні вчинки.

3) Здійснювати систематичний контроль за життєдіяльністю дитини.

4) Сприяти особистісному зростанню дитини.

5) Розвивайте зв'язне мовлення дітей. Вчить дитину переказувати казки, зміст мультфільмів.

6) Складайте розповіді за допомогою картинок.

7) Слідкуйте за правильною вимовою і дикцією дітей. Промовляти скоромовки.

8) Розширюйте й збагачуйте навички спілкування з дорослими та однолітками.

9) Дозволяйте дитині виявляти самостійність, заохочуйте її найменші вияви.

10) Не критикуйте дитину при свідках. Аргументуйте свої заборони та вимоги.

11) Намагайтеся дивитися на світ очима дитини, будьте щирими у спілкуванні з нею, цікавтеся її інтересами.

12) Старання дитини обов'язково мають бути визнаними.

 

                  7 ПРАВИЛ УСПІШНОГО БАТЬКІВСТВА

Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами:

1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка - приклад для наслідування.
2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.
3. Висловлюйте свої бажання позитивно. Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:
4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо ви в принципі розумієте, що виконання ваших вимог є нереальним варіантом - думайте про компроміс. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими - використовуйте тактику переключення уваги.
5. Обирайте виховання без побиття та крику. Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам'ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що ви її постійно пригнічуєте.
7. Прислуховуйтеся до того, що говорить ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне - пам'ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

ПАМ’ЯТКА

«РЕЧІ, ЯКІ НЕ СЛІД КАЗАТИ ДІТЯМ»

• "Коли я був у твоєму віці...". Дитина чує: "Твої проблеми не важливі, мені було важче".
• "Ти просто не розумієш!". Дитина чує: "Ти не спроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі".
• "Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми". Дитина чує: "У тебе немає справжніх проблем".
• "У мене немає часу, щоб вислухати тебе...". Дитина чує: "Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ".
• "Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю...". Дитина чує: "Роби правильно, а я не зобов'язаний так чинити, адже я вже дорослий".
• "Тому, що я наказав тобі!". Дитина чує: "Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною".
• "Та чому ж ти не можеш бути схожим на...?". Дитина чує: "Мені прикро, що ти не хтось інший".